Сучасні
вимоги до організації комплексної
допомоги дитині
яка має психофізичні порушення
та
оформлення індивідуальної програми розвитку
Для надання комплексної
допомоги дитині яка має
психофізичні порушення та подолання труднощів, повязаних з освоєнням навчальної програми необхідна
взаємодія всіх фахівців і побудова їх діяльності за принципом команди. Робота
ведеться протягом усього періоду перебування дитини в ДНЗ, відстежуються і
результати подальшого шкільного навчання. Робота фахівців ведеться в наступних
напрямках:
1.
Діагностичний напрямок
1.1. Вивчення
документації ПМПК:
- висновки членів ПМПК, лікарів-фахівців щодо стану слуху, зору, ОРА;
- наявність
інвалідності;
- характеристики з попередніх місць перебування дитини.
1.2. Первинне вивчення
дитини усіма фахівцями ДНЗ
(при необхідності направлення на додаткове обстеження).
1.3. Ознайомчі бесіди з
батьками (про ранній розвиток, проблеми дитини, «очікування» батьків, виявлення
дитячо-батьківських
і сімейних проблем).
1.4. Індивідуальне консультування
батьків про результати вивчення дитини.
1.5. Проведення зрізового, підсумкового моніторингу після кожного періоду
навчання, відстеження «+» або «-» динаміки, причин, обговорення результатів на
ПМП консиліумі з метою визначення подальших напрямків корекційно-розвиткової
роботи, тривалості і форми корекції.
2.
Корекційно-розвиваючий напрямок
2.1. Обговорення фахівцями виявлених труднощів
освоєння навчальної програми на засіданнях ПМП консиліуму.
2.2. Визначення програми
навчання вихованця (відповідність віковій нормі, 1,2,3,4-й рік навчання)
2.3. Створення
індивідуальної програми розвитку дитини
/ плану супроводу:
- Визначення
пріоритетних напрямків, виходячи з виявлених труднощів;
- Закріплення фахівців;
- Визначення
термінів роботи (періоду роботи)
2.4.
Корекційно-розвиткова робота фахівців
3.
Консультаційно-просвітницький напрям
3.1. Комплексна допомога
дитині, батькам, педагогам.
3.2. Включення батьків в
освітній процес.
3.3. Консультації фахівців.
Головна мета складання ІПР – розробка змісту корекційної роботи з дитиною. ІПР є
комплексом взаємопов'язаних напрямків роботи з дитиною та її батьками.
Змістовний компонент ІПР – індивідуальний і залежить від вираженості порушень у
розвитку дитини, її потенційних можливостей, від необхідних форм і учасників
супроводу, вибору відповідних корекційних програм, методик і технологій.
Структура індивідуальної програми супроводу:
1. Титульний лист (з інформацією ким, коли узгоджена і
затверджена дана ІПР).
2.
Первинне
обстеження
-
Загальна
інформація про дитину
-
Сімейний
анамнез (відомості про батьків та сім’ю)
-
Дані
про психофізичний розвиток дитини
3.
Індивідуальна
картка розвитку дитини з відмітками про результати освоєння ІПР за період
реалізації.
4.
Перелік
спеціальних і додаткових видів послуг із зазначенням кількості годин на
тиждень, місця проведення та розкладу занять.
5.
Пристосування/модифікація
групового середовища
6.
Дальні
та ближні цілі корекції та розвитку дитини
7. Рекомендації батькам від фахівців (лікаря, корекційного
педагога, вчителя-логопеда, психолога, вихователів).
Етапи розробки і реалізації
індивідуальної програми розвитку дитини:
I етап. Аналітичний – збір
анамнестичних даних, аналіз документів ПМПК, висновків лікаря, обговорення з
батьками і педагогами проблем дитини.
II етап. Діагностичний – комплексне
вивчення дитини, аналіз результатів усіма фахівцями, складання
психолого-педагогічної характеристики і висновків фахівців.
III етап. Підготовчий –
визначення завдань, умов корекції, підбір змісту форм і методів
корекційно-розвиваючої роботи кожним фахівцем на певний період, колегіальне
оформлення та обговорення ІПР. На цьому етапі широко залучаються до співпраці
батьки – їм надається консультативно-практична допомога у доступній формі.
IV етап. Основний –
реалізація ІПР, внесення змін за необхідністю, обговорення з батьками ходу
виконання програми, навчання фахівцями батьків і педагогів групи практичним
прийомам, методам і технологіям роботи з дитиною.
V етап. Аналітично-прогностичний – аналіз ефективності освоєння ІПР, виявлення реальних
труднощів у реалізації завдань, аналіз причин та шляхів вирішення проблем. На
основі цих даних розробляється ІПР на наступний період навчання. Здійснюється
модифікація завдань з урахуванням конкретних темпів освоєння дитиною
програмного матеріалу, рівня психофізичного розвитку, особистісних даних
дитини, зовнішніх чинників (відвідуваності, лікування та ін.)
Індивідуальна програма супроводу дозволяє:
-
надати
дитині з психофізичними порушеннями освіту відповідно до її можливостей і
потреб;
-
забезпечити
дитині можливість успішно інтегруватися в середовище здорових однолітків;
-
надати
батькам можливість отримувати необхідну консультативну допомогу і разом з дитиною
і педагогами освоювати ІПР;
-
постійно
відслідковувати, своєчасно коригувати і підбирати адекватні форми навчання та
корекції з урахуванням рівня розвитку і потенційних можливостей дошкільника з
психофізичними порушеннями.
Моцарт психології Л.С.Виготський писав «Ймовірно, людство переможе раніше
або пізніше і сліпоту, і глухоту, і слабоумство, але набагато раніше воно
переможе їх соціально і педагогічно, ніж медично і біологічно». Одним із засобів
цієї перемоги і є індивідуальна програма розвитку.
Індивідуальна програма корекції та розвитку
немовленнєвої дитини
Основні завдання корекції
Розвиток розуміння мовлення:
- Налагодження емоційного контакту з
дитиною;
- Формування потреби у спілкуванні;
- Використання загальноприйнятих жестів.
Розвиток
мовленнєвого наслідування:
- Окремих звуків та звуконаслідування зі
смисловим навантаженням;
- Слів різної складової структури;
- Коротких фраз.
Розвиток слухового та зорового сприймання:
- Розвиток не мовленнєвого слуху;
- Розвиток мовленнєвого слуху;
- Розвиток зорового сприймання.
Удосконалення мовленнєвої моторики:
- Дрібна моторика;
- Артикуляційні вправи;
- Графічні навички;
- Логопедичний масаж.
Розширення пасивного та активного словника.
Етапи реалізації:
Підготовчий: обстеження
розвитку дитини, заповнення мовленнєвої картки;
Організаційний: складання індивідуальної програми розвитку;
Практичний: втілення в навчальний процес комплексу засобів,
передбачених програмою;
Заключний: узагальнення отриманих результатів з засвоєння програми,
складання рекомендацій.
Методи та прийоми роботи:
1. Коментування (спостереження за діями дитини,
коментування їх)
2. Очікування і подавання сигналу (встановити
зоровий контакт, трохи відкрити рот, підняти брови, схилити голову і тіло в
направленні дитини)
3. Комунікативні ситуації (бути насторожі,
створювати маленькі ситуації, щоб дитині треба було щось попросити)
4. Жести та міміка (привертати увагу дитини
рухами, жестами, допомагати зрозуміти що не все завжди зрозуміло зі слів)
5. Моделювання (помилки не виправляти, а
показати приклад)
6. Короткі фрази (для дітей, які не говорять,
починають розмовляти – речення з двох слів)
7. Збільшення інтонаційного забарвлення
мовлення (прийом допомагає заволодіти і утримувати увагу дитини)
8. Взаємна реакція (відгук) – не залишати без
уваги намагання дитини до спілкування – вербально, чи невербально. Реагувати,
відповідати словом, або жестом)
9. Зробити спілкування – задоволенням (приємний
голос, посмішка, ігрова ситуація, творчість)
10. Зоровий контакт – дивитися на дитину і вчити
її дивитися на себе. Інструкція повинна бути проста: «Дивись на мене»
Розвиток розуміння мовлення:
Дитина повністю
наслідує мовлення людей, які її оточують. Саме тому, аби мовленнєвий розвиток
дитини з аутизмом відбувався повноцінно, мовлення дорослих має бути:
•
правильним
– без мовленнєвих порушень та
«сюсюкання»;
•
розбірливим
– з чіткою вимовою слів, з виділенням
наголошеного складу;
•
простим
– насиченим простими фразами з 2-4 слів;
•
повторюваним
– з багаторазовим використанням одних і тих самих слів протягом певного проміжку
часу;
•
різнобарвним
– з використанням різної інтонації, пауз, сили голосу, зміни темпу;
•
живим
– супроводжуватися виразною мімікою та (за потреби) жестами.
З метою
полегшення спілкування (особливо на початкових етапах) доцільно
використовувати
у мовленні загальноприйняті жести:
-
«так»
(згода) – кивати головою у напрямку зверху вниз;
- «ні» (відмова) – заперечливо хитати головою чи долонею з
боку в бік;
- «там» (напрямок) – змахувати кистю руки у напрямку
об'єкта;
- «ось» (показ) – показувати вказівним пальцем на предмет;
- «на» (пропозиція) – простягати розкриту долоню;
- «дай» (прохання) – багаторазово стискати пальці розкритої
догори долоні в кулак;
- йди сюди» (оклик) – змахувати долонею або рухати
вказівним пальцем у напрямку до себе;
- «привіт» (привітання) – брати за руку, потискувати її,
ледь струшувати;
- «бувай» (прощання) – махати долонею згори вниз;
- «ай-ай-ай» (осуд) – вказівним пальцем здійснювати
коливальні рухи, інші пальці стиснути в кулак;
- «тш-тш-тш» (мовчання) – випрямлений вказівний палець
притиснути до зімкнених губ;
- «молодець» ( схвалення) – погладити по голові;
- «чудово» (схвалення) – стиснути пальці в кулак, великий
палець підняти вгору;
- «побігли» (дія) – поперемінно рухати вказівним та
середнім пальцями;
- далеко» (відстань) – поставити долоню ребром над очима;
- «великий» (величина) – розвести одну від одної розкриті
долоні;
- «маленький» (величина) – наблизити одну до одної розкриті
долоні;
- «один» (кількість) – показати вказівний палець;
- «два» (кількість) – показати вказівний та середній
пальці, інші стиснути в кулак тощо.
Коментарі
Дописати коментар